sideBar



Добро пожаловать, Гость
Логин: Пароль: Запомнить меня

Политика и театр. Богдан Бенюк
(1 чел.) (1) гость
  • Страница:
  • 1

ТЕМА: Политика и театр. Богдан Бенюк

Политика и театр. Богдан Бенюк 20/12/2011 02:53 #35

  • admins
  • Вне сайта
  • Администрация форума
  • Постов: 7
  • Репутация: 1
Актер театра и кино, народный артист Украины,
зампредседателя всеукраинского объединения «Свобода»
Богдан Бенюк
ответил на вопросы читателей и редакции focus.ua

(публикуется на языке оригинала)

Запитання читача: на вашу думку, яких реформ потребує театр зараз і чи може він існувати за рахунок глядачів?

Зараз театр взагалі не може існувати за рахунок глядачів, лише за підтримки держави. Тобто у нас всі театри – дотаційні, і не існує таких, що самі заробляли би на своє прожиття, інакше б ціни за квиток у такий театр були би просто захмарними. Державі корисно і надалі підтримувати театр, адже це також і політичний важіль, який держава повинна використовувати з огляду своєї ідеології. Так є в кожній країні світу. Інше питання – чи потрібна така кількість театрів, чи вона може бути меншою, який розмір дотацій потрібний з боку держави і так далі.

Коли ви останнього разу були в обласному театрі, і які ваші враження?

Театри є різними, все залежить від людей, які працюють в тому чи іншому колективі. Є надзвичайно успішні театри, які працюють в обласних центрах, проводять різні фестивалі, міжнародні з’їзди. Наприклад, в Херсоні я в четвер зустрічав директора і художнього керівника місцевого театру пана Книгу, який створив в місті потужне і надзвичайно мудре об’єднання. Його театр має декілька площадок, він залучив школи не лише в Херсоні, а й з області. Вони роблять також тематичні заходи до свят. Все залежить від тих людей, які цим займаються.

Наше життя тримається зараз на парадоксальних речах, і фраза «безумству храбрых поём мы песню» спрацьовує дотепер. В будь-якій галузі є лідери, які тягнуть весь прогрес на собі, і театр не є виключенням. В будь-якій галузі є лідери, які тягнуть весь прогрес на собі, і театр не є виключенням.

Наводять таку цифру: в Україні всього є близько 300 театрів. Одні кажуть, що це забагато. Інші - що мало, бо в одному Парижі їх близько 400. Яка ваша думка?

Українському театральному мистецтву є чим похвалитися – у нас міцна акторська і режисерська школи. Але тут питання зовсім інше. Питання в популяризації театрального мистецтва державними засобами. Якщо ми візьмемо нашого східного сусіда, а Москва вважається одною з світових столиць театрального життя, то там театральний процес надзвичайно потужний. Він підтримується і містом, і президентом держави, щороку відкриваються нові театри, будуються нові приміщення.

У нас все абсолюто навпаки. У Києві вже багато років не можуть закінчити будівництво театру на Андріївському узвозі. А за радянських часів був побудований лише один театр на Лівому березі, і той на фундаменті кінотеатру «Аврора», якщо я не помиляюся з назвою. Отже можна зробити висновок, що за 70 років радянської влади був побудований один театр, а за 20 років незалежності України – з потугами звели стіни другого.

Підтримка держави повинна бути з огляду на те, що український театр має неймовірно хороші шанси стати зараз конкурентом східного сусіда. Ми їздили на гастролі в Петербург показувати свої вистави, і критики звертали увагу на те, що наш театр вигідно відрізняється від багатьох російських колективів. У нас більш серйозні теми та зображальні методи.

Найважливіше, що відмічали критики – у нас немає такої «феєричності» в кожній виставі, коли береться якась зірка, довкола неї збираються люди, додається пара феєрверків, і з цього робиться шоу. У нас – нормальний підхід, який вирізняє драматичність театру. Однак, нажаль, ми не маємо виходу за кордон. Переважно їздять лише до знайомих, та й то на низькому рівні, адже так неможливо нормально вивезти реквізит, костюми…

А могло би бути інакше. От, наприклад, поїхав нещодавно Янукович в Японію. Чому б перед його візитом не спланувати приїзд в Японію Оперного, або якогось хорошого обласного театру, який продемонстрував би наше мистецтво і культуру? Таким чином можна підтримати життя театру.

Зараз керівництво держави відірвано від того процесу, який відбувається в культурі, і ми варимося в своїй каші. Все залишається на плаву лише завдяки лідерам того чи іншого театру, які утримують і дають рушійну силу.

Театри треба обов’язково підтримувати, адже зараз ми втрачаємо багато молодих людей, які не чують не лише маминої казки, як лягають спати, а й не відриваються від «дебілізатора» як я називаю телевізор, комп’ютер… Треба дати можливість дитині побачити, як народжується краса, а театр дає цю можливість, бо глядач є співучасником того, що відбувається на сцені.

Чи не вважаєте ви, що український театр і кіно в інформаційному світі не конкурентні, тому аудиторія й дивиться «Інтерни» і «Ранєтки»?


В усьому світі театр відвідують приблизно 5% населення. Тобто 95% в театр взагалі не ходять. Однак у нас є свої фанати.

Чи буде жити театр чи ні – це питання крутилося ще років 30 тому на кіностудії Довженка. Ми тоді приходили з театру озвучувати фільми, а актори, які працювали на студії казали: «Нас чекає велике майбутнє, а театр скоро закриють». Тоді як раз була криза тетрального жанру.

Зараз бачимо, що час вносить свої корективи і все сталося наче з вивертом навпаки. Однак невідомо, як довго така ситуація протримається. Треба рекламувати театр, ставити записи театральних вистав на телебаченні. Нажаль, ми бачимо парадоксальну ситуацію: легше і дешевше показати по телебаченню фільм якоїсь іншої країни, аніж включити запис театральної вистави.

На сайті театральної компанії «Бенюк і Хостикоєв» остання новина датується серпнем 2008 року. Які зараз справи в цьому вашому проекті?


Ми готуємо новий проект, але з огляду на те, що Анатолій Хостикоєв з театрального процесу випав вже більше двох місяців, ми не можемо здати ту виставу, яку готуємо в театральній компанії. Окрім цього, ми маємо низку проблем з постановкою. По-перше, нам треба знайти людей, які дадуть кошти. По-друге, знайти театр, який надасть майданчик на місяць-два. Минулого року зробити це завадила криза та життєві обставини. Зараз кошти є, і дасть Бог наступного року ми випустимо нову виставу.

Що це буде за вистава?

Це буде комедія положень під назвою, можливо, «Ціле ліжко іноземцеві».

Що робити актору, якого не знімають в українському кіно? І чи можна вважати вашу участь у російскому фільмі «Кандагар» відповіддю на це запитання?

У нас в Україні, по-моєму, не знімається фільмів, хіба що серіали, які готуються на кошти та замовлення з Росії, бо у нас дешевший знімальний процес. Наші артисти там на допоміжних ролях. Кіноакторство – річ надзвичайно залежна. Мало того, що ти маєш погодитися на умови режисера, продюсера і так далі, так ти потім попадаєш під монтажні ножиці. Бо в переважній більшості роль, написана у сценарії, кардинально відрізняється від того, що попаде на екран. Артисти потрапляють в капкан, але виходу з нього немає, оскільки законодавчих актів на відповідальність за вклад у фільм не існує.

У кінематографі, якщо говорити грубо, є раби і є рабовласники. Тому краще, якщо є можливість – не знімайтеся в кіно, бо в переважній більшості це лише соковижималка і знущання над особистістю. У кінематографі, якщо говорити грубо, є раби і є рабовласники. Тому краще, якщо є можливість – не знімайтеся в кіно, бо в переважній більшості це лише соковижималка і знущання над особистістю. Нам треба засісти і почекати в засідці, доки не з’явиться українських кінорежисерів, сценаристів. Я знаю багато людей які вже готові, як з’являться гроші, запускати процес кіновиробництва.

Можливо сидіння у засідці триває дуже довго? Чому за 20 років не знято блокбастеру на національному матеріалі на рівні того ж Хороброго серця або Патріота? Справа тільки в грошах?

Ні, справа не тільки в грошах. Повинна бути кількість. Ви подивіться, скільки щорічно знімається різноманітних фільмів на тих славетних закордонних кіностудіях. Лише за умови постійного робочого процесу з’являються ті фільми, такі режисери і актори, про яких ви згадали.

У нас вже є ті паростки, однак немає кількості, адже недостатньо просто патріотам скластися і випустити історичний фільм.

Навіщо вам, як успішному актору та артисту, політика, тим більше українська?

Я українець, тому мене цікавить саме українська політика. Нормальна людина взагалі не може бути поза нею. Громадянин держави не повинен залежати від одноденок, що зараз при владі, а керуватися тими речами, які закладені багаторічно історію нашої країни.

Чому я вступив у ВО «Свобода»? Тому що мені здається, що лише у тих речах, які сповідує ця організація, – майбутнє нашої держави.

Завтра святкується День Злуки. Влада святкує у Палаці «Україна», опозиція - по майданах. Кожен святкує день об’єднання окремо, зі своєї хати. Але справді, як ми можемо «взятися за руки», коли уряд диктує такі речі, які роз’єднують нашу державу? Це і двомовність, і харківські домовленості.

Я би хотів, щоб влада нарешті визначилася та сказала: «Ми є уряд перехідного періоду, і скоро наша держава стане черговою республікою великого союзу з Росією» Я би хотів, щоби влада нарешті визначилася та сказала: «Ми є уряд перехідного періоду, і скоро наша держава стане черговою республікою великого союзу з Росією». Якщо так фактично є, то нехай вони це задекларують і дозволять нам вирішувати, чи влаштовує це нас, чи може є інші вигідніші шляхи.

Ми розуміємо, що українці нікому в даному випадку не потрібні, окрім самих себе. І поки ми не будемо міцними, нас кидатиме то в холодне, то в гаряче. Прийде інший президент з іншим світоглядом, та скаже: «Геть назад від Москви!» І нічого доброго з цього теж не вийде – згадайте, вже кидалися цими лозунгами. Треба звернути увагу на себе, зміцнити український бізнес, адже зараз великий бізнес стоїть далеко від українських цінностей. Влада з"являється така, який є народ. Отже треба розпочати виховний процес.

Є приклади людей мистецтва, які сходили в політику та повернулися – Богдан Ступка, Святослав Вакарчук. Чому ви думаєте, що у вас вийде?


Я вважаю, що Богдан Ступка в політиці не був. Посада міністра культури не має бути політичною. Її повинен обіймати професіонал, а у нас таких людей завжди намагаються підкласти під політичний проект. Професіонали мають при будь-якій політичній партії бути і працювати, добре виконувати свої обов’язки. Доки ми будемо так ставитися до цих посад, будуть продовжуватися постійні зачистки у владі.


Последнее редактирование: 20/12/2011 03:03 от admins.
  • Страница:
  • 1
Время создания страницы: 1.09 секунд